Бо воно і є ми. Воно – це наше думання, частина нашої свідомості

Невіддільне від я, від власної ідентичності.

Я знаю деяких європейських підлітків, які знають по 5-7 мов, бо вже пожили в різних країнах світу (вивчають українську, до речі). Цікаво, що вони себе ідентифікують спочатку як європейці, і лише потім за своєю національністю. Але в них точно не стоїть питання боротьби за право країни на існування.

А в нас стоїть. І тому мова як основа ідентичності така важлива частина державної політики. І так часто стає заручницею виборчих перегонів.

Історія заганяла українську мову в маргінальне існування не одне століття. Варто лише згадати, що в 1991 році жоден національний канал не мовив українською.

Сьогодні ми пройшли довгий шлях пошуку й становлення власної ідентичності. Очевидно, зі своїми перекосами: від ганебного закону Колісніченка-Ківалова – до спроби ввести мовних інспекторів, і зі своїми проривами – бум класного українського кіно та української музики.

Водночас вважаю, що це лише початок шляху. Україні потрібна об’єднавча гуманітарна політика, яка буде винесена за дужки виборчих процесів, яка стане платформою для відвертої розмови всієї країни.

Це лише початок шляху

Що має стати результатом такої розмови? Спільне бачення співжиття, коли, з одного боку, російська пропаганда буде позбавлена шансів на ефективний вплив на Донбасі. А з іншого боку, Олег Сєнцов не буде позбавлений права у Львівській області ставити свої написані у в’язниці твори російською мовою, що наразі заборонено рішенням Львівської облради як «культурний російськомовний контент». Обидва явища є небезпечними для країни.

У дискусії про мовний закон недостатньо звучали голоси російськомовних українських патріотів. Вибачте, але для мене, роль значної частини російськомовних солдатів, які пішли волонтерами на фронт, набагато більша у відстоюванні української ідентичності, аніж деякої частини казнокрадів у вишиванках, які плюються в бік російськомовного.

Ми маємо побудувати єдине бачення гуманітарної політики, заручитися підтримкою більшості громадян, так щоб не було шансів маніпулювати ситуацією, а в п’ятої колони влаштовувати провокації. Це можливо, для цього треба бажання і лідерська мудрість.

Слава Богу, мовні інспектори не дожили до ухвалення закону. Так само були прибрані ціла низка недолугих правок зі згадуванням етнічного походження. Також добре, що в останній момент прибрали правку, яка з наступного дня підписання закону робила порушенням, якщо таксист, лікар чи фармацевт до вас звертався російською. Ця норма була би мертвонародженою.

Дякую комітету, який врахував мої правки, що збережуть життя англомовному Kyivpost, а також полегшать життя режисерам-документалістам.

Саме через те, що мовне таке болюче, маємо керуватися не каральними методами, а позитивною дискримінацією.